Ліцеїсти І-Б та І-Ф курсів вирушили до невеликого містечка Переяслава-Хмельницького, що розкинулось недалеко від Києва. Містечко привернуло їхню увагу своїм історико-етнографічним заповідником під назвою «Переяcлав».
Кожен, хто вже цікавився Переяславом, неодмінно чув про перлину міста, яку не можна оминути,– Музей культури та побуту Середньої Наддніпрянщини. Лідерці мали унікальну можливість побачити величезне старе українське село, де зібрані найкращі експонати житлових, культових та господарських споруд прадавніх епох.
Є тут і свої «музеї в музеї»: поштова станція, музеї хліба, рушника, історії бджільництва. Де ще можна побачити музей космосу в приміщенні церкви?
Є шинок та корчма, ставки та земельні ділянки, на яких наглядачі музею тримають свої власні городи. Окрім того, на території музею є кілька церков, шкіл, а також будинки гончаря, бондаря, ткача, столяра з усім хатнім начинням. Відчуття реалістичності побаченого просто не передати. Діти побачили місця, де знімався новорічний мюзикл «Сорочинський ярмарок», і де зараз знімається фільм «Кріпосна», який вийде в прокат наступного року. Врешті, тут можна доторкнутись до скіфських баб, що заборонено в багатьох інших музеях.
На величезній території зібрані етнографічні експонати українських хат, церков, предметів побуту різного часу. Переяславське князівство пов’язано з дуже важливими і значущими історичними подіями, а саме місто, як відзначають літописи, було третім після Києва та Чернігова за величиною. Тут народилися, жили і займалися творчістю Г. Сковорода, Шолом-Алейхем, В. Заболотний, а Т. Шевченко написав свій знаменитий «Заповіт».
Заповідник під відкритим небом славиться величезною кількістю музеїв. Чесно кажучи, навіть усі не вдалося відвідати, вистачило етнографічних хатин Середньої Наддніпрянщини, які характеризують, як жили в той час люди, представники різних ремесел. Зовнішнє і внутрішнє оздоблення їх значимо відрізняється. У кожній хаті присутні вишиті рушники, ікони, одяг, предмети побуту або сфери діяльності. Наприклад, у сільського священика діти побачили купіль для хрещення малюків, у ткача – дерев’яне веретено, у бджоляра – старовинні вулики. Доповнювали сільський антураж дерев’яні церкви і старовинні колодязі – «журавлі».
По житлу можна також оцінювати рівень достатку селян. Будинок багатої людини виглядає пишно, навіть з огляду лише на зовнішній вигляд. Добротні дубові ворота, оригінальний малюнок хати, кількість будівель у дворі, не кажучи вже про внутрішню розкіш. А житло бідняка – це хатка невеликого розміру, обнесена кволим плетеним парканом, будівель ніяких більше немає. Усередині вона поділяється на місце для худоби і для господарів. Як і в наш час, відмінності значущі.
Звичайно ж, не обходиться в таких комплексах без ринкової площі. Тут проводяться різні заходи: ярмарки, традиційні святкування, весільні церемонії і гуляння.
Український колорит подорожі повернув ліцеїстів у минувшину та надихнув дітей на неодмінне вивчення історії свого рідного краю і України загалом.
