Сторінка психолога

Ласкаво просимо!
Вас вітає психологічна служба
НВК «Ліцей – загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів «Лідер»!
Будемо раді, якщо матеріали та інформація, розміщені на сайті,
будуть корисними та цікавими для Вас!

Кожна людина – острів всередині себе,
І вона може побудувати міст до іншої,
якщо… їй дозволять бути самою собою. (Р.Роджерс)

Психологічне здоров’я: як зберегти психологічний комфорт усім учасникам освітнього процесу.

Діти, батьки і педагоги формують єдиний фундамент для дорослішання майбутнього покоління. Психологічний комфорт, сприяє успішності учасників освітнього процесу, адже психологічно здорові учні чудово і з інтересом навчаються, педагоги якісно виконують професійні обов’язки, а батьки мотивують поліпшувати навчальні результати дітей. Однак для кожного з них є свій ризик погіршення психологічного стану: як спільні, так і індивідуальні. Наприклад: низький рівень мотивації, перевищені очікування, неякісна комунікація, некеровані негативні емоції, втома, хронічні стреси тощо.

Для збереження психологічного комфорту всіх учасників освітнього процесу експерти проєкту «Підтримай дитину» https://t.me/pidtrumaidutuny у межах «Національної програми психічного здоров’я та психосоціальної підтримки» за ініціативою першої леді України Олени Зеленської розробили рекомендації, дотримання яких значно поліпшить якість життя кожного учасника освітнього процесу.

‼ Дітям варто:

дотримуватися режиму дня;
мати вільний від навчання час;
мати хороших друзів та із задоволенням спілкуватися з однокласниками;
довіряти батькам та педагогам;
любити, цінувати та поважати себе;
розвивати свої навички та здібності.

‼ Батьками варто:

не порівнювати свою дитину з іншими;
не заміняти собою вчителя;
захищати інтереси дитини;
підтримувати ефективну комунікацію із педагогами;
мати власні ресурси для відновлення та особистісні захоплення.

‼ Освітянам варто:

розділяти професійне і особисте;
не перепрацьовувати робочі години;
цінувати власні професійні досягнення;
конструктивно вивільняти негативні емоції;
відпочивати та відновлюватися.

Що таке булінг, як його розпізнати та як діяти сторонам конфлікту

У 2019 року вступили в силу норми закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)», який визначає поняття булінгу. Булінг (bullying, від анг. bully – хуліган, забіяка) (цькування) – це діяння (дії або бездіяльність) учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого.

Які ознаки булінгу?

Типовими ознаками булінгу є:

систематичність (повторюваність) діяння;
наявність сторін – кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), спостерігачі;
наслідки у вигляді психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страху, тривоги, підпорядкування потерпілого інтересам кривдника, та/або спричинення соціальної ізоляції потерпілого.

Які є види булінгу ?

Людину, яку вибрали жертвою, намагаються принизити, залякати, ізолювати від інших різними способами. Найпоширенішими видами булінґу є:

фізичний(штовхання, підніжки, зачіпання, бійки, стусани, ляпаси, нанесення тілесних пошкоджень);
психологічний(принизливі погляди, жести, образливі рухи тіла, міміка обличчя, поширення образливих чуток, ізоляція, ігнорування, погрози, жарти, маніпуляції, шантаж);
економічний(крадіжки, пошкодження чи знищення одягу та інших особистих речей, вимагання грошей);
сексуальний(принизливі погляди, жести, образливі рухи тіла, прізвиська та образи сексуального характеру, зйомки у переодягальнях, поширення образливих чуток, сексуальні погрози, жарти);
кібербулінг(приниження за допомогою мобільних телефонів, Інтернету, інших електронних пристроїв).

Як відрізнити звичайний конфлікт від булінгу?

Варто пам’ятати, що не кожен конфлікт є булінгом. Цькування – це тривалі, повторювані дії, а одинична сутичка між учасниками таким не може вважатися. Наприклад, якщо друзі посварилися та побилися чи діти разом весело штовхалися, але одна із них впала і забилася – це не вважається булінгом. Проте, якщо однолітки на чолі з булером регулярно насміхалися, принижували або ховали та кидали речі дитини, штовхали, не вперше нецензурно обзивали та били, викладали в соцмережі непристойні чи відфотошоплені знімки дитини – потрібно негайно діяти!

Що робити, якщо ваша дитина стала жертвою булінгу?

Зберігайте спокій, будьте терплячими, не потрібно тиснути на дитину.
Поговоріть з дитиною, дайте їй зрозуміти, що ви не звинувачуєте її в ситуації, що склалася, готові її вислухати і допомогти.
Запитайте, яка саме допомога може знадобитися дитині, запропонуйте свій варіант вирішення ситуації.
Поясніть дитині, до кого вона може звернутися за допомогою у разі цькування (психолог, вчителі, керівництво школи, старші учні, батьки інших дітей, охорона, поліція).
Повідомте керівництво навчального закладу про ситуацію, що склалася, і вимагайте належного її урегулювання.
Підтримайте дитину в налагодженні стосунків з однолітками та підготуйте її до того, що вирішення проблеми булінгу може потребувати певного часу.

У разі, якщо вирішити ситуацію з булінгом на рівні школи не вдається – повідомте поліцію!

Що робити, якщо ви стали свідком булінгу?

Втрутитися і припинити цькування – булінг не слід ігнорувати.
Зайняти нейтральну позицію в суперечці – обидві сторони конфлікту потребують допомоги.
Пояснити, які саме дії вважаєте булінгом і чому їх варто припинити.
Уникати в спілкуванні слів «жертва» та «агресор», аби запобігти тавруванню і розподілу ролей.
Повідомити керівництво навчального закладу про ситуацію, що склалася, і вимагати вжити заходів щодо припинення цькування.

Ситуації з фізичним насильством потребують негайного втручання!

Що робити, якщо ваша дитина агресор?

Відверто поговоріть з дитиною про те, що відбувається, з’ясуйте мотивацію її поведінки.
Уважно вислухайте дитину, з повагою поставтеся до її слів.
Поясніть дитині, що її дії можуть бути визнані насильством, за вчинення якого настає відповідальність.
Чітко і наполегливо попросіть дитину припинити таку поведінку, але не погрожуйте обмеженнями і покараннями. Повідомте їй, що будете спостерігати за її поведінкою.
Зверніться до шкільного психолога і проконсультуйтеся щодо поведінки своєї дитини під час занять – агресивна поведінка і прояви насильства можуть бути ознакою серйозних емоційних проблем.

Яка роль відведена педагогічним працівникам у запобіганні та протидії булінгу?

Керівник закладу освіти зобов’язаний створити у закладі освіти безпечне освітнє середовище, вільне від насильства та булінгу. Крім того, керівник:

розробляє, затверджує та оприлюднює план заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) в закладі освіти;
розглядає заяви про випадки булінгу (цькування) та видає рішення про проведення розслідування;
вживає відповідних заходів реагування;
забезпечує виконання заходів для надання соціальних та психолого-педагогічних послуг учням, які вчинили булінг, стали його свідками або постраждали від булінгу (цькування);
повідомляє органам Національної поліції України та службі у справах дітей про випадки булінгу (цькування) в закладі освіти.

Також Закон зобов’язує педагогічних працівників негайно повідомляти керівників закладів освіти про виявлені факти булінгу (цькування) серед школярів.

Яка відповідальність за вчинення булінгу?

До прийняття змін до законів щодо протидії булінгу (цькуванню) відповідальності за його вчинення в Україні не існувало. З прийняттям нового закону було запроваджено адміністративну відповідальність. Відтепер вчинення булінгу (цькування) стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу карається штрафом від 850 до 1700 грн або громадськими роботами від 20 до 40 годин.

Такі діяння, вчинені повторно протягом року після або групою осіб караються штрафом у розмірі від 1700 до 3400 грн або громадськими роботами на строк від 40 до 60 годин.

У разі вчинення булінгу (цькування) неповнолітніми до 16 років, відповідатимуть його батьки або особи, що їх заміняють. До них застосовуватимуть покарання у вигляді штрафу від 850 до 1700 грн або громадські роботи на строк від 20 до 40 годин.

Окремо передбачена відповідальність за приховування фактів булінгу (цькування). Якщо керівник закладу освіти не повідомить органи Національної поліції України про відомі йому випадки цькування серед учнів, до нього буде застосоване покарання у вигляді штрафу від 850 до 1700 грн або виправних робіт до одного місяця з відрахуванням до 20 % заробітку.

Куди звертатися за більш детальною консультацією та роз’ясненнями?

Якщо у вас залишились питання з данного приводу, будь ласка, телефонуйте до контакт-центру системи безоплатної правової допомоги за номером 0 (800) 213 103, цілодобово та безкоштовно в межах України. В центрах та бюро надання безоплатної правової допомоги по всій Україні ви можете отримати юридичну консультацію та правовий захист.

Якщо дитині необхідна психологічна допомога – зверніться на Національну дитячу «гарячу лінію» для дітей та батьків з питань захисту прав дітей за номером 116-111.

Вербальне насилля над дітьми

Уявіть себе дитиною, якій погрожують або на яку кричать через незначну помилку. Що б ви відчували в такій ситуації? Сором? Приниження? Страх припуститися помилки ще раз і бути за це покараним? Можливо, ви б відчували, що вас не люблять?

Вербальне насильство, або усні образи, – одна з найпоширеніших форм насильства над дітьми. І батьки часто ігнорують це, видаючи вербальне насильство за «дисциплінування» або «суворі прояви любові». Розгляньмо наслідки, до яких може призвести вербальне насильство в короткостроковій і довгостроковій перспективі.

Короткостроковий ефект вербального насильства над дітьми

Шкода, спричинена вербальним насильством, не помітна зовні, але чинить значний вплив на психіку людини. Дітям буває складно подолати ці наслідки. Які ж короткострокові ефекти вербального насильства?

Звичайна або хронічна депресія

Якщо ви кричите на дитину або ображаєте її, це може призвести до таких негативних наслідків:

у дитини може розвинутися комплекс неповноцінності, вона може стати замкнутою;
такий стан здатен перейти в хронічну форму, якщо вербальне насильство трапляється часто й упродовж тривалого часу.

Погіршення фізичного й розумового розвитку

Коли в дитини послаблюється впевненість у собі, то погіршуються її розумові і фізичні показники:

якщо батьки говорять дитині: «Я знаю: ти переможеш у змаганні», це допомагає їй бути впевненою незалежно від результату змагань;
і навпаки, якщо батьки говорять дитині: «Маєш погану витривалість», та нервуватиме через те, що їй пророкують поганий результат. За таких умов не виключена висока ймовірність того, що дитина програє, підтверджуючи передбачення батьків.

Формування комплексу неповноцінності

Коли на дитину постійно кричать, вона починає вірити, що з нею щось не так:

у неї формується комплекс неповноцінності, вона відчуває, що її однолітки перевершують її в усьому;
коли вона починає відчувати, що вона в чомусь гірша за однолітків, це змушує її саму вдаватися до насильства.

Довгостроковий ефект вербального насильства

Діти, які тривалий час схильні до вербального насильства, страждають від хронічних фізичних і психічних розладів. Розгляньмо найпоширеніші з них.

Проблеми зі здоров’ям

Депресія призводить до «ланцюга заміщень», при якому дитина стає схильною до переїдання або, навпаки, втрачає апетит. Це впливає на ріст і розвиток її організму: кісток, м’язів та життєво важливих органів. Таким чином, із часом дитина стає дедалі слабшою.

Невпевненість у собі

Самооцінка та впевненість у собі мають важливе значення для вдалої кар’єри та успішного особистого життя. Низька самооцінка та невпевненість у собі можуть призвести до розчарування й депресії.

Почуття безнадійності

У дітей, які часто піддаються словесним образам, не формується позитивний погляд на життя. Вони не впевнені в собі, що може викликати в них проблеми в майбутньому.

Схильність до залежностей

Наявність життєвих цілей часто утримує нас від вживання алкоголю й наркотиків. Простіше кажучи, голодна людина шукатиме їжу, а та, котра відчуває депресію, – речовини, що викликають звикання й утримують її подалі від реальності.

Асоціальна поведінка

Очевидно, найгіршим наслідком вербального насильства є те, що діти, які його зазнали, виростають психічно травмованими дорослими. Дослідження показали, що багато злочинців у дитинстві піддавалися вербальному насильству, і в них простежується тісний зв’язок між дитячою психічною травмою та схильністю до злочинів.

Емоційне й вербальне насильство

Іноді словесні образи також можуть бути проявами емоційного насильства. Часто емоційне насильство проявляється в жорстокому поводженні або нехтуванні дитиною. Емоційне насильство можуть виявляти батьки або близькі. Емоційне насильство серйозно шкодить когнітивному, емоційному, соціальному та психологічному розвитку дитини. Іноді батьки виявляють емоційне насильство, навіть усвідомлюючи наслідки своєї поведінки. Однак здебільшого вони не усвідомлюють загрози для дитини унаслідок своїх дій.

Розгляньмо деякі дії батьків – прояви емоційного насильства:

Ігнорування дитини

можливо, ви проводите недостатньо часу з дитиною, і тому вона почувається самотньою;
ви фізично перебуваєте поруч із дитиною, але при цьому не звертаєте на неї жодної уваги. Від цього вона теж може відчувати самотність;
дитина може думати, що ви її ігноруєте, якщо уникаєте зорового контакту з нею під час розмови або не звертаєтеся до неї по імені.

Ігнорування потреб дитини

ігнорування потреб дитини може виявлятися в простих діях, наприклад, висміюванні її в присутності інших людей. Для вас це дрібниця, але для дитини може мати серйозні довгострокові наслідки;
ви можете ігнорувати фізичні потреби дитини, відмовляючись обіймати й торкатися її. Крім того, ви можете ігнорувати її основні потреби й бажання.

Ізоляція дитини

ізоляція дитини означає, що батьки регулярно забороняють їй спілкуватися з друзями й однолітками. Також сюди належать ситуації, коли дитині не дозволяють спілкуватися з кимось із членів сім’ї або родичами;
ізоляція дитини також включає випадки, коли їй обмежують свободу пересування як різновид покарання (наприклад, забороняють гуляти на вулиці або виходити зі своєї кімнати). Багато батьків карають дітей, обмежуючи їх пересування, проте, якщо це відбувається занадто часто, то переростає в емоційне насильство.

Експлуатація дитини

батьки можуть проявляти емоційне насильство над дитиною й маніпулювати нею, коли спонукають її брати участь в аморальних або протизаконних діях;
у деяких випадках дитину можуть спонукати до таких дій сторонні люди без відома батьків;
експлуатація дитини може включати випадки маніпуляції з боку батьків, що призводять до асоціальної поведінки дитини. Батьки можуть змушувати дитину брехати, красти тощо.

Словесні образи й вербальне насильство

словесні образи також можуть чинити сильний і тривалий вплив на психіку дитини;
вербальне насильство включає глузування, спроби присоромити дитину, приниження тощо. Також сюди належать ситуації, коли дитині хтось погрожує.

Залякування дитини

батьки або близькі родичі можуть залякувати дитину, щоб змусити її підкоритися. Це одна із форм емоційного насильства;
батьки можуть різними способами залякувати дитину. Це може бути дія, яка ставить дитину в незручне або небезпечне становище. У неї можуть забрати улюблену іграшку, забороняти контактувати з домашнім улюбленцем або навіть рідним братом, поки вона не підкориться;
дитина може відчувати страх, коли батьки ставлять перед нею нереальні очікування. Дитина побоюється покарання, оскільки, на її думку, не відповідає цим очікуванням.

Як запобігти емоційному насильству

Зрозуміло, усі батьки люблять своїх дітей. Однак вони можуть проявляти емоційне насильство у ставленні до них, зокрема через необізнаність. Навіть ідеальні батьки іноді кричать на своїх дітей або ігнорують їх. Коли такі випадки трапляються один раз, вони не спричиняють серйозних наслідків. Але якщо вони регулярні, то переростають в емоційне насильство над дитиною.

Хоча від емоційного насильства не застрахована будь-яка сім’я, є деякі ситуації, які можуть спровокувати його:

батькам, які відчувають фінансові проблеми, важко забезпечити навчання дитини. У такій сім’ї дитина може стикатися з емоційним насильством;
батьки в неповних сім’ях можуть почуватися занадто обтяженими турботами про дитину й відповідальністю за неї. Вони можуть говорити про те, що розчаровані дитиною, тим самим ображаючи її;
у випадку розлучення батьків дитина також має високий ризик зазнати емоційного насильства. Батьки можуть бути дуже зайняті процесом розлучення й ігнорувати емоційні потреби дитини.

Тому якщо ви турбуєтеся про добробут своєї дитини, прагнете, аби вона виросла гарною людиною, постарайтеся не вдаватися до словесних образ на її адресу. Також навчіть її протистояти образам. Регулярно говоріть дитині, що ви її любите й цінуєте. Будьте позитивними з нею, і в разі тих чи інших непорозумінь залишайтеся на її стороні.

Людина настрою» або чому наш настрій змінюється протягом дня?

Настрій — це емоційний стан, який протягом певного проміжку часу впливае на поведінку людини. Коли в нас хороший настрій ми концентруємося насамперед на позитивному в людях і подіях, відчуваємо внутрішню гармонію та рівновагу, в нас бадьоре самопочуття, нормальні стосунки з оточенням.

При конфліктах і сварках настрій може погіршуватись на короткий час, але не переходить у страждання, депресію або фрустрацію як блокаду прагнень і намірів.

В нормальному настрої нас тішать навіть дрібниці – хороша погода, красиві предмети або пейзажі, зустріч чи розмова з кимось. Ми ставимо перед собою близькі або далекі цілі, та, як правило, їх досягаємо, мріємо про майбутнє, не маючи остраху перед ним, а певні проблемні ситуації чи негаразди сприймаються як невід’ємна частина життя (як день і ніч, добро і зло).

Звісно, протягом дня настрій може змінюватись у будь-якої людини, оскільки в нашому житті відбуваються різні події. Щось – радує, щось – пригніючує. Це цілком нормально. Але недарма людей поділяють на оптимістів, у яких навіть при негараздах переважае позитивний настрій і віра в те, що все налагодиться, та песимистів, які у діжці з медом обов’язково знайдуть ложку дьогтю. Ще виділяють лабільний тип, у якого настрій дуже швидко змінюється від щастя до горя, інколи без об’єктивних причин. Також трапляється циклічний тип, коли протягом 2-3 тижнів переважає веселий настрій, а наступні 2-3 тижні – депресивний.

До різких змін настрою протягом дня більше схильні холерики, які є неврівноваженим типом, та меланхоліки, котрі занадто чутливі, образливі, болісно реагують на незначні дрібниці. Менше схильні до швидких змін у настрої без поважних причин сангвініки та флегматики.

Можливо, серед цих типів ви впізнаєте і себе? У підлітків під час гормональної перебудови» переважає негативний настрій, пригнічення, роздратування, сльози, втомлюваність, розпач, депресивність, які обумовлені насамперед фізіологічними факторами і з часом при правильній поведінці та реакціях дорослих нормалізуються в адекватні форми поведінки. Недарма цей період становлення особистості називають «важким».

Поганий настрій нерідко супроводжується немотивованим гнівом. Давайте розглянемо ті нескладні прийоми, які можуть допомогти цей гнів контролювати:

Якщо гніваєшся і виявляєш це, використовуй цивілізовані способи.
Гнів можна виразити також опосередковано, перенести його на інші об’єкти (наприклад боксерська груша).
Спробуй стриматися. Якщо для цього треба вийти з приміщення подалі від причини гніву – зроби це негайно. Якщо треба рахувати до 1000 і більше – рахуй.
Намагайся усунути причину поганого настрою або гніву, проаналізуй ситуацію логічно та об’єктивно, тільки так ти зможеш узяти її під контроль.
Розвивай почуття гумору, спробуй знайти не трагічне, а щось смішне та незвичайне.

Якщо в житті ти хочеш бути успішною людиною, яка подобається й іншим, і собі самій, варто прагнути до позитивного або нормального настрою, що переважае протягом дня.

Умій володіти собою

Пам’ятайте: найкращий спосіб боротьби з душевним неспокоєм – постійна зайнятість.
Щоб забути свої напасті, намагайся зробити приємне іншим. Роблячи добро іншим, робиш добро собі.
Не намагайся змінювати чи перевиховувати інших. Набагато корисливіше і безпечніше зайнятися самовихованням.
Пам’ятай:кожна людина – така ж яскрава й унікальна індивідуальність, як і ти, приймай її такою, якою вона є. Намагайся знайти в людині позитивні риси, вмій бачити її достоїнства і в стосунках з нею спробуй опиратись саме на ці якості.
Май мужність від щирого серця визнавати свої помилки.
Вчися володіти собою! Гнів, дратівливість, злість спотворюють людину. Егоїзм – джерело багатьох конфліктів. Виховуй в собі терпіння, пам’ятай, що «рана заживає поступово».
Будь-яка справа починається з першого кроку! Пам’ятай: перешкоди нам даються задля нашого розвитку.
Людина, має необмежені можливості самовдосконалення, причому в усіх галузях своєї життедіяльності.
Будь толерантною особистістю.

Як підготувати дитину до школи

Відомо, що чим краще готовий організм дитини до всіх змін, пов’язаних із початком навчання в школі і до труднощів, тим легше він їх подолає, тим спокійнішим буде перебіг підготування до школи. Тому і приділяється значна увага проблемі визначення готовності дитини до школи. Готовність дитини до систематичного навчання – це той рівень розвитку дитини, за якого вимоги систематичного навчання не будуть надмірними і не призведуть до порушення здоров’я дитини.

Чому ж так важливо визначити готовність дитини до вступу в школу? Доведемо, що у дітей, не готових до навчання, важко і достатньо довго відбувається підготовка адаптації, пристосування до школи; у них значно частіше проявляються труднощі навчання. Серед них значно більше невстигаючих, і не тільки в першому класі, а й на далі ці діти частіше серед невстигаючих, і саме в них наявні випадки порушення стану здоров’я.

Батькам слід звернути увагу: якщо дитина не достатньо готова до навчання, але навчається добре – це досягається дуже дорогою «фізіологічною ціною» і виникає значне напруження різних систем організму, призводить до стомлення і перевтомлення, і як результат – розладу нервово-психічної системи.

Що ж включає в себе психологічна готовність до навчання в школі? Важливим є те, що майбутній школяр «починається» з позитивного ставлення до школи, бажання вчитися, прагнення до здобуття знань. Величезну роль у прояві такого ставлення відіграють правильне уявлення дітей про навчальну працю та шкільне життя. Вони допомагають збагнути дітям всю серйозність навчальної діяльності та відповідально ставитися до учнівських обов’язків. Батькам треба пам’ятати це, щоб роботу в цьому напрямку будувати на перспективі радісного очікування дня, коли малюк стане школярем: постійно переконувати, що навчання в школі – це серйозна праця, унаслідок чого дитина дізнаватиметься щось нове. Не варто залякувати труднощами, що можуть вплинути на навчання. Треба пам’ятати про те, що в школі часто буває робота не цікавою, але важливою, яку потрібно виконувати, слід привчати дитину підкорятися слову «треба». Варто формувати вміння доводити почату справу до кінця, переборювати труднощі, переживати задоволення від зробленого, не засмучуватися невдачею.

Прагнення йти до школи живиться передусім пізнавальною спрямованістю дошкільника, яка розвивається на основі властивої дітям допитливості і на кінець дошкільного дитинства набирає форм пізнавальної активності. Тому батьки повинні сприяти формуванню допитливості, здатності розділяти відоме й невідоме, переживати почуття задоволення від набутих знань, радості й захоплення від виконання інтелектуальних завдань.

Розумова готовність дітей до школи не зводиться тільки до оволодіння певною сумою знань про навколишнє. Важливий не тільки обсяг тих знань, які має дитина, скільки їх якість, ступінь усвідомленості, чіткість. Саме тому важливо не вчити дитину читати, а розвивати мовлення, здатність розрізняти звуки, не вчити писати, а створювати умови для розвитку моторики, і особливо рухів руки і пальців.

Необхідно розвивати у дітей здібності слухати, розуміти зміст прочитаного, вміння переказувати, проводити зорове зіставлення. Розумова готовність визначається як умінням дошкільника розв’язувати прості задачі, робити звуковий аналіз слова або зв’язно розповідати про зображення на картинці, так і тим, якою мірою доступні операції аналізу, синтезу, порівняння, класифікації.
Є діти, які не досягають такого рівня розумового розвитку, за якого вони можуть успішно включитися в навчальний процес, зазнають у першому класі значних труднощів, навіть в умовах незалежного індивідуально підходу до них. У таких випадках очевидна не готовність до навчання.

Необхідно, щоб дитина вміла слухати дорослого і сприймати його вказівки, керуватися ними під час занять, усвідомлювати необхідність запитати, якщо завдання не зрозуміле, оцінювати свою роботу. До початку навчання у школі майбутні першокласники мають оволодіти такими поняттями: «більше», «менше», «однаково», «стільки само», «короткий і довгий», «старший і молодший»; уміти порівняти найпростіші предмети.

Вольова готовність дітей до школи означає здатність керувати своєю поведінкою, довільно спрямовувати свою психічну діяльність. саме певним рівнем вольового розвитку маленького школяра обумовлюється його здатність зосереджуватися на виконанні шкільних завдань, скеровувати увагу на уроці, довільно запам’ятовувати й відтворювати матеріал. Формуванню у першокласників відповідальності за учнівські справи, сумлінного ставлення до своїх учнівських обов’язків сприяють розвинені батьками в період дошкільного дитинства мотиви елементарної обов’язковості правил поведінки та вимог дорослих. Тому важливим завданням у період підготовки дитини до школи має стати виховання у майбутніх школярів почуття відповідальності, самостійності, організованості, готовності трудитися; формування правильних моральних уявлень, готовності поділитися, поступитися, прийти на допомогу. Обізнаність із моральними нормами, які визначають людські взаємини, здатність дотримуватись правил поведінки в колективі – надійний компас для новачка в новому середовищі.

Одне з першочергових завдань сім’ї, у забезпеченні загальної готовності дитини до школи полягає у тому, щоб сприяти її нормальному фізичному розвитку, виробленню санітарно-гігієнічних навичок, умінь самообслуговування і побутової праці. Туди входить піклування батьків про нормальне харчування малюка, загартування організму, медичне обстеження.

Успішність навчання в школі багато в чому залежить від функціонального розвитку і стану здоров’я дитини. Дитячий організм сприйнятливий до негативних зовнішніх впливів через морфологічну та функціональну незавершеність усіх систем і органів.

Навантажень зазнає несформований опорно-руховий апарат, коли доводиться протягом тривалого часу утримувати статичну позу. Тому треба слідкувати, щоб у дитини не відбулося викривлення хребта. Слабко розвинені також дрібні м’язи кисті, тому в дітей часто втомлюється рука. Ступенем розвитку вищої нервової діяльності зумовлені незначна кількість уваги, недостатність внутрішнього гальмування, швидке зростання збудження, що зовні виявляється у зайвій рухливості та чисельних відволікань від діяльності, коли вона вимагає зосередження. Усе це необхідно враховувати дорослим, будуючи свою взаємодію з дитиною.

Психологи підкреслюють, що підготовка до школи повинна полягати не тільки і не стільки в навчанні дитини спеціальних знань і вмінь, скільки в загальному розвитку її розумових здібностей і пізнавальних інтересів, у формування вміння спостерігати й узагальнювати явища і на основі цього робити певні висновки.

Загальні поради батькам першокласників:

1. Вранці піднімайте дитину спокійно, з посмішкою та лагідним словом.

2. Не згадуйте вчорашні прорахунки, особливо мізерні, не вживайте образливих слів.

3. Не підганяйте її, розрахувати час – це ваш обов’язок, якщо ж ви цю проблему не вирішили, – провини дитини у цьому немає.

4. Не посилайте дитину в школу без сніданку: в школі вона багато працює, витрачає сили. Коли щось не виходить, порадьтеся з учителем, психологом.

5. Відправляючи дитину до школи, побажайте їй успіхів, скажіть кілька лагідних слів без подібних застережень: “Дивись, поводь себе гарно!”, “Щоб не було поганих оцінок!” тощо. У дитини попереду важка праця.

6. Зустрічайте дитину спокійно, не сипте на неї тисячу запитань, дайте їй розслабитись (згадайте, як вам тяжко після важкого робочого дня).

7. Коли дитина збуджена і хоче з вами чимось поділитись, не відмовляйте їй у цьому, вислухайте, на це ви не витратите багато часу.

8. Якщо дитина замкнулась, щось її турбує, не наполягайте на поясненні її стану, хай заспокоїться, тоді вона все сама розкаже.

9. Зауваження вчителя вислуховуйте без присутності дитини.

10. Вислухавши, не поспішайте сваритися. Говоріть з дитиною спокійно.

11. При спілкуванні з дитиною не вживайте виразу: “Якщо ти будеш добре вчитись, то …Часом умови ставляться важкі – й тоді ви опиняєтеся у незручному становищі.

12. Протягом дня знайдіть (намагайтесь знайти) півгодини для спілкування з дитиною. В цей час найважливішими повинні бути справи дитини, її біль, її радощі.

13. У сім’ї повинна бути єдина тактика спілкування всіх дорослих з дитиною. Всі суперечки щодо виховання дитини вирішуйте без неї. Не зайвим буде почитати літературу для батьків, там ви знайдете багато корисного.

14. Завжди будьте уважними до стану здоров’я дитини, коли щось турбує її: головний біль, поганий стан. Найчастіше це об’єктивні показники стомлення, перевантаження.

15. Пам’ятайте, що діти люблять казки, особливо перед сном, або пісню, лагідні слова. Не лінуйтесь подарувати це для них. Це їх заспокоїть, зніме денне напруження, допоможе спокійно заснути і відпочити.

16. Не нагадуйте перед сном про неприємні речі, про роботу. Завтра новий трудовий день – і дитина повинна бути готова до нього. А допомогти в цьому їй повинні батьки своїм доброзичливим ставленням. Чекати ж якогось дива від дитини, радісних поривів душі, доброти треба терпляче, відшукуючи ці риси в дитині, постійно заохочувати її.

Десять заповідей для мами і тата майбутнього першокласника

1. Починайте «забувати» про те, що ваша дитина маленька. Давайте їй посильну роботу дома, визначте коло її обов’язків. Зробіть це м’яко: «Який ти в нас уже дорослий, ми навіть можемо довірити тобі помити посуд».

2. Визначте загальні інтереси. Це можуть бути пізнавальні інтереси (улюблені мультфільми, казки, ігри), так і життєві (обговорення сімейних проблем).

3.Залучайте дитину до економічних проблем родини. Поступово привчайте порівнювати ціни, орієнтуватися в сімейному бюджеті (наприклад, дайте гроші на хліб і на морозиво, коментуючи суму на той й на інший продукт).

4. Не лайте, а тим більше – не ображайте дитини в присутності сторонніх. Поважайте почуття й думки дитини. На скарги з боку навколишніх, навіть учителя або вихователя, відповідайте: «Спасибі, ми обов’язково поговоримо на цю тему».

5.Навчіть дитину ділитися своїми проблемами. Обговорюйте з нею конфліктні ситуації, що виникли з однолітками і дорослими. Щиро цікавтеся її думкою, тільки так ви зможете сформувати в неї правильну життєву позицію.

6. Постійно говоріть з дитиною. Розвиток мовлення – запорука гарного навчання. Були в театрі (цирку, кіно) – нехай розповість, що більше всього сподобалося. Слухайте уважно, ставте запитання, щоб дитина почувала, що вам це цікаво.

7.Відповідайте на кожне запитання дитини. Тільки в цьому випадку її пізнавальний інтерес ніколи не згасне.

8. Постарайтеся хоч іноді дивитися на світ очима вашої дитини. Бачачи світ очима іншого – основа для взаєморозуміння.

9.Частіше хваліть вашу дитину. На скарги про те, що щось не виходить, відповідайте: «Обов’язково вийде, тільки потрібно ще раз спробувати». Формуйте високий рівень домагань. І самі вірте, що ваша дитина може все, потрібно тільки допомогти. Хваліть словом, усмішкою, ласкою й ніжністю.

10. Не будуйте ваші взаємини з дитиною на заборонах. Погодьтеся, що вони не завжди розумні. Завжди пояснюйте причини ваших вимог, якщо можливо, запропонуйте альтернативу. Повага до дитини зараз – фундамент шанобливого ставлення до вас тепер і в майбутньому.

Кілька порад батькам із формування у дітей адекватної самооцінки

Не оберігайте дитину від повсякденних справ,не прагніть вирішувати за неї всі проблеми, але і не перевантажуйте її тим, що їй непосильно. Нехай дитина виконує доступні їй завдання і одержує задоволення від зробленого.
Не перехвалюйте дитини, але ї не забувайте заохочувати її, коли вона цього заслуговує.
Заохочуйте в дитині ініціативу. Нехай вона буде лідером усіх починань, але також покажіть, що інші можуть бути краще її.
Не забувайте заохочувати інших у присутності дитини. підкресліть достоїнства іншого і покажіть, що ваша дитина також може досягти цього.
Показуйте своїм прикладом адекватність ставлення до успіхів і невдач. Оцінюйте у голос свої можливості й результати справи.
Не порівнюйте дитини з іншими дітьми. Порівнюйте її із самою собою (тією, якою вона була вчора чи, можливо, буде завтра).

Поради для батьків, щодо спілкування з дітьми, які мають емоційні труднощі

1. Емоції виникають у процесі взаємодії з навколишнім світом. Необхідно навчити дитину адекватно реагувати на певні ситуації та явища зовнішнього середовища.

2. Не існує поганих і хороших емоцій і дорослий у взаємодії з дитиною повинен постійно звертатись до доступних їй рівнів організації емоційної сфери.

3. Почуття дитини не можна оцінювати, не слід вимагати, щоб вона не переживала те, що вона переживає. Як правило, бурхливі афективні реакції — це результат тривалого стримування емоцій.

4. Потрібно навчити дитину усвідомлювати свої почуття, емоції, виявляти їх у культурних формах, спонукати до розмови про свої почуття.

5. Не слід вчити дитину пригнічувати власні емоції. Завдання дорослих полягає в тому, щоб навчити правильно спрямовувати, виявляти свої почуття.

6. Не слід у процесі занять з «важкими» дітьми намагатися цілком ізолювати дитину від негативних переживань. Це неможливо зробити в повсякденному житті, і штучне створення «тепличних умов» тільки тимчасово вирішує проблему.

7. Треба враховувати не просто модальність емоцій (негативні чи позитивні), а й їхню інтенсивність. Надлишок одноманітних емоцій спричиняє негативні явища.

8. Для профілактики емоційного напруження слід долучати дитину до різних видів діяльності. Корисним для емоційного розслаблення є застосування гумору.

9. З метою ліквідації негативних емоцій потрібно спрямовувати їх у творче русло: мистецтво, поезію, літературу, музику чи заняття танцями.

10. Ефективність навчання дитини володіти своїми емоційними станами значною мірою залежить від особливостей її ставлення до себе. Завищена чи занижена самооцінка суттєво погіршує самопочуття дитини, створює бар’єри для необхідних змін. У таких випадках потрібно починати роботу з корекції ставлення до себе, учнівської самооцінки.

Особливості стилю поведінки із сором’язливими дітьми:

Розширюйте коло знайомих своєї дитини, частіше запрошуйте до себе друзів, беріть дитину в гості до знайомих людей.
Не варто постійно турбуватися про дитину, прагнути оберігати її від небезпек, в основному придуманих вами, не намагайтеся самі зробити все за дитину, запобігти
новим ускладненням, дайте їй певну міру волі і відкритих дій.
Постійно зміцнюйте в дитині впевненість у собі, у власних силах.
Залучайте дитину до виконання різних доручень, зв’язаних із спілкуванням, створюйте ситуації, в яких сором’язливій дитині довелося б вступити в контакт з «чужим» дорослим. Наприклад: «Треба довідатися, про що ця цікава з чудовими картинками. Давайте запитаємо в бібліотекаря і попросимо дати її нам подивитися». Звичайно в такій ситуації «вимушеного спілкування дитина спочатку на стільки, що вітається тільки пошепки, відводячи очі, і не відриваючись від руки матері. Зате , ідучи, прощається голосно й чітко, іноді навіть посміхається.

Поради батькам конфліктних дітей

Стримуйте прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Треба звертати увагу на недоброзичливі погляди один на одного або бурмотіння собі під ніс. Звичайно, в усіх батьків бувають моменти, коли ніколи й неможливо контролювати дітей. І тоді найчастіше виникають «бурі».
Не намагайтеся припинити сварку, обвинувативши іншу дитину в її виникненні і захищаючи свою. Намагайтеся об’єктивно розібратися в причинах її виникнення.

Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, визначте неправильні дії вашої дитини, що призвели до конфлікту. Спробуйте знайти інші способи виходу з конфліктної ситуації.
Не обговорюйте при дитині проблеми її поведінки. Вона може утвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, і буде продовжувати провокувати їх.

Психологічний клімат сім’ї

Психологічний клімат – це емоційно-психологічний настрій, який формується в родині в процесі взаємодії її членів. Настрій з’являється внаслідок того, що при безпосередніх особистих контактах всі зв’язки між людьми набувають емоційно-психологічного забарвлення, яке визначається ціннісними орієнтаціями, моральними нормами та інтересами членів родини. На думку науковців, психологічний клімат конкретних родин формується під впливом двох основних факторів: мікросоціальних умов життєдіяльності родини (її склад, рівень добробуту, соціальний статус) та соціально-психологічного клімату в цілому, основні елементи якого засвоюються внаслідок тісного контакту членів родини .
Як зберегти гармонію у родинних стосунках?

всі члени родини спілкуються між собою, вміють слухати і чути одне одного. В суперечках враховується думка кожного;
відповідальність і обв’язки поділяються між всіма членами родини;
члени родини підтримують одне одного, можуть виконувати обов’язки іншого у випадку зміни ситуації;
кожен член родини вірить у себе, має адекватну самооцінку, довіряє іншим;
члени родини мають спільну систему цінностей, поважають сімейні традиції;
цінується почуття гумору, приділяється увага духовному життю, виховується позитивне ставлення до будь-яких подій, виділяється час для спільних розваг;
члени родини створюють умови для особистого зростання, звертаються за допомогою і підтримкою до фахівців у випадку кризи чи виникнення якихось проблем.

Тож давайте любити та поважати наших рідних, бо вони є найближчими нашими людьми…

Рекомендації: «Що треба пам’ятати батькам дитини, яка зростає»

Дитина формується під впливом того оточення, в якому зростає.
Дитина, що зростає в оточенні критики, навчається засуджувати.
Дитина, що зростає в оточенні ворожості, стане агресивною.
Дитина, що зростає в страху, буде всього боятися.
Дитина, що зростає в оточенні жалості, навчиться співчувати самій собі.
Дитина, що зростає в оточенні глузувань, стане сором’язливою і боязкою.
Дитина, що зростає в атмосфері заздрості, заздритиме.
Дитина, що зростає в оточенні заохочення, навчиться бути впевненою у собі.
Дитина, що зростає в атмосфері терпимості, навчиться бути терплячою.
Дитина, що зростає в атмосфері любові, навчиться любити.
Дитина, що зростає в оточенні схвалення, навчиться подобатися самій собі.
Дитина, що зростає в атмосфері визнання, навчиться бути цілеспрямованою.
Дитина, що зростає в атмосфері великодушності, буде щедрою.
Дитина, що зростає в оточенні чесності та справедливості, навчиться бути правдивою і справедливою.

Лекція для батьків «П’ять шляхів до серця дитини»

Кожна дитина потребує батьківської любові. І батьки повинні навчитися виявляти свою любов до неї. Спілкуючись із дітьми, батьки насамперед мають частіше нагадувати собі таке:

1. Перед вами — діти.
2. Вони поводяться як діти.
3. Буває, що їхня поведінка нервує батьків.
4.Якщо я виконаю свої батьківські обов’язки і любитиму дітей, незважаючи на їхні провини, вони виправляться, коли подорослішають.
5. Якщо я люблю їх незважаючи ні на що, вони відчуватимуть упевненість у собі і мою підтримку.

Дітям необхідна любов батьків — це одна з найголовніших потреб дитини. Висловлювати свою любов дитині батьки можуть через:

дотик;
слова заохочення;
час;
подарунки;
допомогу.

Дотик — один із найважливіших проявів любові людини. У перші роки життя дитини необхідно, щоб дорослі брали її на руки, обнімали, гладили по голівці, цілували, садовили її на коліна тощо. Тактильна ласка однаково важлива як для хлопчиків, так і для дівчаток. Тому, коли ви виявляєте свою любов за допомогою ніжних дотиків, поцілунків, цим можна сказати набагато більше, ніж словами «Я тебе люблю».
Слова заохочення. Коли ми хвалимо дитину, ми дякуємо Їй за те, що вона зробила, чого досягла сама. Проте не треба хвалити дитину надто часто, тому що слова втратять усю силу і сенс. Пам’ятайте, що кожна похвала має бути обґрунтованою та щирою. У спіл¬куванні з дитиною намагайтеся говорити спокійно і м’яко, навіть тоді, коли не задоволені. Слід менше вимагати від дитини і частіше просити її: «Ти не міг би…», «Може зробиш…», «Мені буде приємно, коли ти…»

Якщо у вас вирвалося грубе зауваження, слід вибачитися перед дитиною. Пам’ятайте, що постійна критика шкодить їй, бо вона аж ніяк не є доказом батьківської любові. Щодня даруйте дитині приємні слова підтримки, заохочення, схвалення, ласки, які свідчитимуть про любов до неї.
Час — це ваш подарунок дитині. Ви нібито кажете їй: «Ти потрібна мені, мені подобається бути з тобою». Іноді діти роблять погані вчинки саме з метою, щоб батьки звернули на них увагу: бути покараним все ж краще, ніж бути забутим. Проводити час разом – значить віддати дитині свою увагу сповна. Форми спільного дозвілля в кожній сім’ї різноманітні: читання казок, бесіда за сімейною вечерею, гра у футбол, ремонт машини, допомога на дачі тощо. І як би ви не були зайняті, хоча б кілька годин на день подаруйте не лише хатнім справам, телевізору, іншим своїм уподобанням, а передусім — своїй дитині.

Подарунок є символом любові тоді, коли дитина відчуває, що батьки дійсно турбуються про неї. Багато батьків використовують подарунки, щоб відкупитися від дитини. Діти, які отримують такі подарунки, починають думати, що любов можна замінити різними речами. Тому пам’ятайте, що річ не в кількості. Не намагайтеся вразити дитину ціною, розмірами і кількістю подарунків. Якщо ви хочете віддячити дитині за послугу — це плата, якщо намагаєтесь підкупити її — це хабар. Справжній подарунок дається не в обмін на щось, а просто так. Сюрпризами можуть бути тільки різдвяні подарунки та подарунки до дня народження. Інші подарунки краще вибирати з дітьми, особливо якщо то одяг. Подарунки не обов’язково купувати, можна робити самим. Подарунком може стати все, що завгодно: польові квіти, камінчики, чудернацької форми тощо. Головне — придумати, як його подарувати.

Допомога. Материнство та батьківство — це професії, й дуже нелегкі. З вами укладено контракт принаймні на 18 років; і робочий день у вас ненормований. Щодня діти звертаються до вас із різноманітними проханнями. Завдання батьків — почути ці прохання й відповісти на них. Якщо ми допомагаємо дитині й робимо це з радістю, то душа її наповнюється любов’ю. Якщо батьки бурчать і сварять дитину, така допомога її не радує. Допомагати дітям — не означає повністю обслуговувати їх. Спочатку ми дійсно багато робимо за них. Проте потім, коли вони підростуть, ми мусимо навчити їх усього, щоб і вони допомагали нам.

На кожному етапі розвитку дитини ми використовуємо різні «мови» нашої любові. Тому для батьків важливо обрати саме ту «мову» (дотик, слова заохочення, час, подарунки, допомогу), яка веде до серця дитини.

(З книжки Гері Чепмената, Росе Кемпбел «П’ять шляхів до серця дитини»)